serg_rabin@yahoo.com
+38 (067) 266-10-49
+38 (050) 674-97-84

Методичні рекомендації щодо здійснення експертизи нормативно-правових актів (їх проектів) на відповідність Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

Методичні рекомендації щодо здійснення експертизи нормативно-правових актів (їх проектів) на відповідність Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, затверджені Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини 15 серпня 2006 року, зі змінами, внесеними 22 січня 2007 року.

 

ЗАТВЕРДЖУЮ
Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини Ю.Є. Зайцев
15 серпня 2006 р. 

 

 

 

 

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
щодо здійснення експертизи нормативно-правових актів (їх проектів) на відповідність Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

1. Експертиза здійснюється з метою встановлення відповідності нормативно-правового акта (далі - нормативний акт) чи його проекту вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та протоколів до неї (далі - Конвенція) та практиці Європейського суду з прав людини (далі - Суд).

2. У проведенні експертизи задіяні: а) суб'єкти нормотворення; б) структурні підрозділи центрального апарату Міністерства юстиції та територіальні органи Міністерства юстиції.

3. З огляду на складність та комплексний характер питань, пов'язаних із Конвенцією, а також беручи до уваги, що практика Суду перебуває у постійному розвиткові, керівникам органів, задіяних у здійсненні експертизи, рекомендується визначити конкретних осіб, які відповідатимуть за цей напрямок роботи на постійній основі, проходитимуть спеціалізоване навчання, отримуватимуть необхідну інформацію та методичні рекомендації.

4. Експертиза проводиться у два етапи:

а) перший етап - перевірка, чи предмет регулювання нормативного акта (його проекту) стосується прав і свобод, гарантованих Конвенцією (перевірка на належність);

б) другий етап - перевірка нормативного акта (його проекту), предмет регулювання якого стосується прав і свобод, гарантованих Конвенцією, на відповідність положенням Конвенції та практиці Суду (перевірка на відповідність).

5. Перевірка на належність здійснюється шляхом встановлення того, чи належать питання, які регулюються нормативним актом (його проектом), до переліку, визначеного в Тематичному покажчику за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та протоколів до неї (далі - Тематичний покажчик) - додається.

6. Перевірку на належність здійснюють:

суб'єкт нормотворення - перед поданням проекту нормативного акта на правову експертизу до Міністерства юстиції або перед поданням нормативного акта на державну реєстрацію;

структурні підрозділи Міністерства юстиції та територіальні органи юстиції під час здійснення правової експертизи проекту нормативного акта або під час державної реєстрації нормативного акта (контрольна перевірка на належність).

7. У разі, якщо суб'єкт нормотворення встановлює, що предмет регулювання нормативного акта стосується прав і свобод, гарантованих Конвенцією, він передає акт на державну реєстрацію із таким застереженням у супровідному листі: "(вид та назва акта) стосується питань N ..., визначених у Тематичному покажчику за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод".

8. У разі, якщо суб'єкт нормотворення встановлює, що предмет регулювання проекту нормативного акта стосується прав і свобод, гарантованих Конвенцією, він робить у п. 2 довідки, наведеної у додатку 15 Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2000 р. N 915 (далі - Довідка), таке застереження: "(вид та назва акта) стосується питань N ..., визначених у Тематичному покажчику за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод".

9. У разі, якщо під час контрольної перевірки на належність буде встановлено, що предмет регулювання нормативного акта стосується прав і свобод, гарантованих Конвенцією:

проект нормативного акта, поданий на правову експертизу, невідкладно передається до Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Міністерства юстиції для отримання висновку відповідно до п. 12 цих Методичних рекомендацій;

нормативний акт, поданий на державну реєстрацію, повертається суб'єкту нормотворення для отримання висновку відповідно до п. 13 та п. 14 цих Методичних рекомендацій.

10. Перевірка на відповідність здійснюється шляхом встановлення того, чи містить нормативний акт (його проект), предмет регулювання якого стосується прав і свобод, гарантованих Конвенцією, положення, що можуть призвести до порушення Конвенції.

11. Перевірку на відповідність здійснюють:

- Секретаріат Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Міністерства юстиції (далі - Секретаріат Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини);

- територіальні органи Міністерства юстиції.

12. Проекти нормативних актів, подані на правову експертизу, які стосуються прав і свобод, гарантованих Конвенцією, невідкладно передаються відповідальним структурним підрозділом Міністерства юстиції до Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини для надання у встановлений строк висновку про відповідність Конвенції, який включається до висновку Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи проекту.

13. Нормативні акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що підлягають державній реєстрації, які стосуються прав і свобод, гарантованих Конвенцією, передаються суб'єктами нормотворення до Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини для надання у встановлений строк висновку про відповідність Конвенції.

14. Інші нормативні акти, що підлягають державній реєстрації, передаються суб'єктами нормотворення до управлінь юстиції для надання у встановлений строк висновку про відповідність Конвенції.

15. Роз'яснення щодо особливостей застосування цих Методичних рекомендацій та підготовки висновків експертизи здійснює Секретаріат Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини як усно, так і в письмовій формі (листування, електронна пошта, факс).

16. Зміни до цих Методичних рекомендацій, зокрема доповнення Тематичного переліку, вносить Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини.

 

Додаток 

 

 

Тематичний покажчик за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та протоколами до неї

Принцип побудови

Більшість формулювань у тексті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та протоколів до неї (далі - Конвенція) за своєю формою мають узагальнювальний, оцінний характер. Відтак, перевірка на відповідність нормативно-правового акта або його проекту (далі - нормативний акт) вимогам Конвенції виключно на основі її тексту не буде результативною.

Зміст положень Конвенції конкретизується в практиці її застосування, тобто через практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд). Відповідно, найбільш повно відображає предмет та критерії регулювання Конвенції весь масив рішень Суду.

Однак зазначене джерело є надзвичайно великим за обсягом, складним та неоднорідним за змістом, а також певною мірою ускладненим для доступу за мовною формою - всі рішення Суду виконуються англійською та/або французькою мовами.

Тому для спрощення процедури ідентифікації належності предмета регулювання нормативного акта до сфери дії Конвенції у цьому Тематичному покажчику подаються питання (теми), визначені Судом у ході застосування того чи іншого положення Конвенції.

Зазначений Тематичний покажчик складений шляхом узагальнення практики Суду за весь час його діяльності, у ньому знайшов відображення перелік ключових сфер правовідносин, в яких, за усталеною практикою Суду, можливе порушення Конвенції.

Наприклад, до сфери застосування статті 3 Конвенції "Заборона катування" у Тематичному покажчику віднесене питання 3.13 "зберігання медичної документації".

Відповідно до усталеної практики Суду, на державі у разі надходження небезпідставної скарги про катування лежить позитивний обов'язок провести ефективне розслідування, а якщо зазначене питання буде розглядатися Судом - поза розумним сумнівом довести відсутність такого поводження, надавши, зокрема, відповідну медичну документацію. Ненадання такої документації, у тому числі й у зв'язку із її знищенням у встановлений строк, може мати наслідком констатацію Судом порушення статті 3 Конвенції з боку держави.

Побудова

Тематичний покажчик складається із двох розділів.

Розділ I являє собою перелік тематичних груп положень Конвенції, він включає номери відповідних статей та їх назви (протоколи 6, 12, 13 не включені, оскільки предмет їхнього регулювання охоплюється питаннями за статтями 2 та 14).

Розділ II включає тексти положень Конвенції за статтями, а також перелік питань з номерами для посилання.

Порядок користування

Для визначення того, чи стосується предмет регулювання нормативного акта Конвенції, необхідно:

окреслити коло питань, яких стосується нормативно-правовий акт;

встановити, чи відносяться зазначені питання до певних тематичних груп за Розділом I;

визначити, чи відносяться зазначені питання до сфери регулювання Конвенції за Розділом II.

РОЗДІЛ I
Тематичні групи

Стаття 1 Зобов'язання додержувати поваги до прав людини

Стаття 2 Право на життя

Стаття 3 Заборона катування

Стаття 4 Заборона рабства і примусової праці

Стаття 5 Право на свободу та особисту недоторканність

Стаття 6 Право на справедливий суд

Стаття 7 Ніякого покарання без закону

Стаття 8 Право на повагу до приватного і сімейного життя

Стаття 9 Свобода думки, совісті і релігії

Стаття 10 Свобода вираження поглядів

Стаття 11 Свобода зібрань та об'єднання

Стаття 12 Право на шлюб

Стаття 13 Право на ефективний засіб юридичного захисту

Стаття 14 Заборона дискримінації

Стаття 15 Відступ від зобов'язань під час надзвичайної ситуації

Стаття 16 Обмеження політичної діяльності іноземців

Стаття 17 Заборона зловживання правами

ПЕРШИЙ ПРОТОКОЛ ДО КОНВЕНЦІЇ

Стаття 1 Захист власності

Стаття 2 Право на освіту

Стаття 3 Право на вільні вибори

ПРОТОКОЛ N 4 ДО КОНВЕНЦІЇ

Стаття 2 Свобода пересування

Стаття 4 Заборона колективного вислання іноземців

ПРОТОКОЛ N 7 ДО КОНВЕНЦІЇ

Стаття 1 Процедурні гарантії, що стосуються вислання іноземців

Стаття 2 Право на оскарження в кримінальних справах

Стаття 5 Рівноправність кожного з подружжя

РОЗДІЛ II
Перелік питань

1. Зобов'язання додержувати поваги до прав людини

Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. 

1.1. підрозділи Збройних Сил України за кордоном

1.2. іноземці

1.3. особи без громадянства

1.4. особи з подвійним громадянством

1.5. вислання, депортація, екстрадиція

2. Право на життя

1. Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання.

2. Позбавлення життя не розглядається як таке, що вчинене на порушення цієї статті, якщо воно є наслідком виключно необхідного застосування сили:

a) для захисту будь-якої особи від незаконного насильства;

b) для здійснення законного арешту або для запобігання втечі особи, яку законно тримають під вартою;

c) при вчиненні правомірних дій для придушення заворушення або повстання.

2.1. насильницька смерть

2.2. розслідування обставин смерті

2.3. зникнення особи

2.4. зберігання матеріалів розслідування за фактами смерті (зникнення)

2.5. всі питання тримання під вартою

2.6. смерть у медичному закладі

2.7. надання медичної допомоги

2.8. зберігання медичної документації

2.9. заборона евтаназії

2.10. самогубство

2.11. зараження смертельною хворобою

2.12. надзвичайні ситуації

2.13. планування та проведення операцій із застосуванням сили

2.14. виключно необхідне застосування сили

2.15. застосування зброї та спецзасобів

2.16. смерть під час військової служби

2.17. бойові дії

2.18. військові навчання

2.19. бойова підготовка

2.20. загроза для життя у разі вислання (депортації, екстрадиції)

2.21. безпека праці

2.22. безпечність спорудження та експлуатації об'єктів

2.23. компенсація у зв'язку зі смертю (зникненням)

3. Заборона катування

Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

3.1. перебування особи під контролем держави

3.2. розслідування скарг про погане поводження

3.3. розслідування фактів, що свідчать про погане поводження

3.4. компенсація у зв'язку з поганим поводженням

3.5. усі питання перебування під вартою та/або під контролем державних органів

3.6. очікування покарання

3.7. затримання осіб, які мають серйозні фізичні вади

3.8. дисциплінарні покарання

3.9. поводження з особами, які мають психічні розлади

3.10. примусові заходи медичного характеру

3.11. надання медичної допомоги

3.12. примусове годування

3.13. зберігання медичної документації

3.14. зараження смертельною хворобою

3.15. застосування спецзасобів та зброї

3.16. застосування сили

3.17. надзвичайні ситуації

3.18. надзвичайний стан

3.19. планування та проведення операцій із застосуванням сили

3.20. зникнення особи

3.21. безпечність спорудження та експлуатації об'єктів

3.22. загроза поганого поводження

3.23. попередження поганого поводження з боку цивільних осіб

3.24. особи, що знаходяться під опікою та піклуванням

3.25. опікуни та піклувальники

3.26. насильство в сім'ї

3.27. усиновлення

3.28. притулки, дитячі садочки, школи, інтернати, дитячі табори

3.29. вислання, депортація, екстрадиція

3.30. торгівля людьми

3.31. кабала

3.32. сексуальне рабство

3.33. дискримінація за ознаками раси, статі, національності, релігії, сексуальної орієнтації

4. Заборона рабства і примусової праці

1. Нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані.

2. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов'язкову працю.

3. Для цілей цієї статті значення терміна "примусова чи обов'язкова праця" не поширюється:

a) на будь-яку роботу, виконання якої зазвичай вимагається під час призначеного згідно з положеннями статті 5 цієї Конвенції тримання в умовах позбавлення свободи або під час умовного звільнення;

b) на будь-яку службу військового характеру або - у випадку, коли особа відмовляється від неї з мотивів особистих переконань у країнах, де така відмова визнається, - службу, яка вимагається замість обов'язкової військової служби;

c) на будь-яку службу, що вимагається у випадку надзвичайної ситуації або стихійного лиха, яке загрожує життю чи благополуччю суспільства;

d) на будь-яку роботу чи службу, яка є частиною звичайних громадянських обов'язків.

4.1. праця осіб, що відбувають строкову військову службу

4.2. альтернативна (невійськова) служба

4.3. праця заарештованих і засуджених до позбавлення волі

4.4. виправні роботи

4.5. праця неповнолітніх

4.6. праця інвалідів

4.7. фізичне рабство

4.8. психологічне рабство

4.9. сексуальне рабство

4.10. кабала

4.11. примусова праця у сім'ї

4.12. виконання обов'язків, не пов'язаних з трудовими відносинами

4.13. оплата праці

4.14. примусова чи обов'язкова праця

4.15. надзвичайна ситуація, стихійне лихо

5. Право на свободу та особисту недоторканність

1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

a) законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом;

b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом;

c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;

d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу;

e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг;

f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

2. Кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте щодо нього.

3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту "c" пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.

4. Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

5. Кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.

5.1. будь-яка форма позбавлення свободи

5.2. арешт

5.3. затримання, включаючи затримання для перевірки документів, ідентифікації особи, особистого огляду тощо

5.4. затримання неповнолітнього

5.5. затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань

5.6. карантинні заходи

5.7. затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг

5.8. недозволений в'їзд в країну

5.9. вислання, депортація, екстрадиція

5.10. примусове утримання іноземців у міжнародній зоні аеропорту

5.11. негайність інформування про підстави затримання

5.12. статус особи (органу), що санкціонує будь-яке позбавлення свободи

5.13. покарання у вигляді позбавлення волі

5.14. всі питання звільнення з-під варти

5.15. доступність інформації про час, місце та підстави затримання особи, її місцезнаходження

5.16. запобіжне ув'язнення, його тривалість

5.17. примусовий привід

5.18. підписка про невиїзд

5.19. зміна запобіжного заходу

5.20. строки перебування під вартою

5.21. судовий контроль законності запобіжного ув'язнення чи законності тримання під вартою

5.22. захворювання, за наявності яких/якого особа не може перебувати під вартою

5.23. поміщення до карцерного приміщення, гауптвахти

5.24. відшкодування шкоди за незаконний арешт, затримання чи тримання під вартою

6. Право на справедливий суд

1. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

2. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:

a) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього;

b) мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту;

c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя;

d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;

e) якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не розмовляє нею, - одержувати безоплатну допомогу перекладача.

6.1. досудове слідство, дізнання

6.2. судовий розгляд

6.3. оскарження рішення суду

6.4. скасування остаточного рішення суду

6.5. виконання судового рішення

6.6. виконання рішення комісії по трудових спорах

6.7. кримінальне обвинувачення

6.8. процесуальні права учасників провадження

6.9. рівноправність учасників провадження

6.10. процесуальні строки

6.11. розумний строк провадження

6.12. суд

6.13. військові суди

6.14. комісія по трудових спорах (КТС)

6.15. доступ до суду (у тому числі до судів апеляційної та касаційної інстанцій)

6.16. мова досудового провадження та судочинства (ухвали, постанови)

6.17. умотивованість судового рішення

6.18. публічність судового розгляду

6.19. повідомлення про час та місце слухання справи

6.20. злочини

6.21. адміністративні правопорушення

6.22. оскарження рішень щодо адміністративних правопорушень

6.23. дисциплінарні правопорушення

6.24. дисциплінарне провадження в установах виконання покарань

6.25. трудові спори

6.26. цивільні спори

6.27. адміністративні спори

6.28. господарські спори

6.29. банкрутство, ліквідація, санація, реорганізація, перевід боргу, відступлення вимоги

6.30. судді

6.31. прокурори

6.32. адвокати

6.33. представники

6.34. право на захист

6.35. юридична допомога

6.36. перекладачі

6.37. допомога перекладача

6.38. експерти

6.39. експертиза

6.40. свідки

6.41. анонімні свідки

6.42. презумпція невинуватості

6.43. висловлювання щодо винуватості особи

6.44. висловлювання про хід досудового та судового провадження

6.45. докази

6.46. технічні засоби фіксації судового процесу

6.47. судове мито

6.48. доступ до матеріалів справи

6.49. надання копій судових рішень

6.50. призначення судового розгляду

6.51. неявка в судове засідання сторони

6.52. відвід (самовідвід)

6.53. рішення, винесені судом заочно або за участі однієї сторони

6.54. прийняття нормативно-правових актів, які можуть вплинути на перебіг незавершеного провадження

6.55. компенсація за порушення, пов'язані з досудовим і судовим провадженням, виконанням рішення суду

7. Ніякого покарання без закону

1. Нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом. Також не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення.

2. Ця стаття не є перешкодою для судового розгляду, а також для покарання будь-якої особи за будь-яку дію чи бездіяльність, яка на час її вчинення становила кримінальне правопорушення відповідно до загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями.

7.1. передбачуваність юридичних наслідків вчинення правопорушення

7.2. притягнення до юридичної відповідальності

7.3. кримінальна відповідальність

7.4. ознаки злочину та іншого правопорушення

7.5. дія у часі норм, що встановлюють юридичну відповідальність

7.6. надзвичайні ситуації

8. Право на повагу до приватного і сімейного життя

1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

8.1. приватне життя

8.2. персональні дані про людину

8.3. встановлення та підтримання стосунків з іншими людьми

8.4. порушення фізичної і моральної (психічної) цілісності людини

8.5. визначення персональної ідентичності (вибір імені, способу одягатись, сексуальна ідентичність тощо)

8.6. ім'я, прізвище особи (зміна, написання)

8.7. зовнішній вигляд людини

8.8. вільне розпорядження своїм тілом

8.9. регулювання впливу довкілля на особу

8.10. санітарно-гігієнічні зони

8.11. надзвичайний стан

8.12. стихійне лихо, техногенна катастрофа тощо

8.13. здоров'я людини

8.14. збирання медичних даних

8.15. складання історії хвороби

8.16. конфіденційність медичних даних

8.17. примусове медичне обстеження

8.18. медичне втручання

8.19. тестування медичних препаратів

8.20. житло (приміщення або місце для проживання)

8.21. виселення

8.22. офіс адвоката, нотаріуса

8.23. проникнення в житло

8.24. обшук

8.25. особистий огляд особи

8.26. огляд особистих речей та транспортних засобів

8.27. приватний простір (захист від шуму, візуальних подразників та ін.)

8.28. збирання, використання інформації про особу

8.29. здійснення таємного чи відкритого нагляду (стеження)

8.30. прослуховування телефонних розмов, приміщень тощо

8.31. таємність кореспонденції (листування, електронні засоби комунікації тощо)

8.32. виїмка, вилучення документів

8.33. офіційний перепис населення

8.34. відібрання відбитків пальців

8.35. фотографування, відеозйомка особи

8.36. збирання відомостей майнового характеру (в тому числі для податкових служб)

8.37. питання громадянства

8.38. імміграція, еміграція, вислання, депортація та екстрадиція

8.39. сімейне життя

8.40. шлюбні відносини

8.41. розлучення

8.42. фактичні шлюбні відносини

8.43. права кожного з подружжя

8.44. біологічні батьки, усиновлювачі та сурогатні батьки

8.45. батьківство

8.46. позбавлення батьківських прав

8.47. рівність між дітьми

8.48. статус позашлюбних дітей

8.49. опіка та піклування

8.50. усиновлення

8.51. право на спілкування з родичами та близькими

8.52. дієздатність та правоздатність особи

8.53. розумово відсталі люди

8.54. національні меншини

8.55. сексуальні меншини

8.56. транссексуали

8.57. кочовий спосіб життя

9. Свобода думки, совісті і релігії

1. Кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

2. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

9.1. свобода думки

9.2. свобода совісті

9.3. свобода переконання

9.4. усі питання щодо релігії та церкви

9.5. віросповідання

9.6. зміна релігії або переконань

9.7. богослужіння

9.8. ритуальні та релігійні обряди

9.9. організація та реєстрація релігійних громад

9.10. лідери релігійних громад

9.11. ведення справ релігійних громад

9.12. органи релігійних громад

9.13. майно релігійних громад

9.14. релігійне навчання

9.15. релігійні та світоглядні переконання батьків

9.16. релігійні організації (релігійні секти, сектантство)

9.17. побудова релігійних установ, споруд

9.18. відмова від військової служби з релігійних переконань

9.19. альтернативна (невійськова) служба

9.20. політична діяльність релігійних громад

10. Свобода вираження поглядів

1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

10.1. дотримання та вираження поглядів

10.2. одержання, передача та розповсюдження інформації та ідей

10.3. захист честі, гідності та репутації

10.4. спростування інформації

10.5. захист суспільної моралі

10.6. інформація про публічних осіб

10.7. недостовірна інформація

10.8. конфіденційна (таємна) інформація

10.9. офіційна інформація

10.10. джерела інформації

10.11. відповідальність за вираження поглядів

10.12. цензура

10.13. свобода політичних дискусій

10.14. критика

10.15. преса

10.16. журналісти

10.17. фото-, відеозйомка 

10.18. публікації

10.19. реклама (комерційна інформація)

10.20. пропаганда

10.21. агітація

10.22. видавнича справа

10.23. твори мистецтва, мистецька діяльність

10.24. художнє вираження поглядів

10.25. державне регулювання у сфері інформації

10.26. ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств

10.27. розподіл частот

11. Свобода зібрань та об'єднання

1. Кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об'єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів.

2. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції чи адміністративних органів держави.

11.1. мирні зібрання

11.2. страйки, мітинги, демонстрації

11.3. громадські об'єднання та організації

11.4. профспілки

11.5. політичні партії

11.6. об'єднання національних меншин

11.7. надзвичайний та військовий стан

11.8. надзвичайні ситуації

12. Право на шлюб

Чоловік і жінка, що досягли шлюбного віку, мають право на шлюб і створення сім'ї згідно з національними законами, які регулюють здійснення цього права.

12.1. подружжя

12.2. шлюб

12.3. укладання, припинення шлюбу

12.4. сім'я

12.5. шлюбний вік

12.6. шлюбний контракт

12.7. біологічні критерії осіб, що бажають одружитись

13. Право на ефективний засіб юридичного захисту

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

13.1. право на оскарження

13.2. доступність засобу юридичного захисту

13.3. право на відновлення порушених прав

13.4. право на відшкодування за порушене право

13.5. наявність практичної можливості отримати відшкодування

14. Заборона дискримінації

Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

14.1. усі питання розрізнення у ставленні до осіб (групи осіб) з погляду реалізації ними прав та свобод

15. Відступ від зобов'язань під час надзвичайної ситуації

1. Під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов'язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов'язанням згідно з міжнародним правом.

2. Наведене вище положення не може бути підставою для відступу від статті 2, крім випадків смерті внаслідок правомірних воєнних дій, і від статей 3, 4 (пункт 1) і 7.

3. Будь-яка Висока Договірна Сторона, використовуючи це право на відступ від своїх зобов'язань, у повному обсязі інформує Генерального секретаря Ради Європи про вжиті нею заходи і причини їх вжиття. Вона також повинна повідомити Генерального секретаря Ради Європи про час, коли такі заходи перестали застосовуватися, а положення Конвенції знову застосовуються повною мірою.

15.1 війна

15.2 надзвичайні ситуації

15.3 надзвичайний, військовий стан

15.4 усі питання статті 2

15.5 усі питання статті 3

15.6 усі питання пункту 1 статті 4

15.7. усі питання статті 7

16. Обмеження політичної діяльності іноземців

Жодне з положень статей 10, 11 і 14 не може розглядатись як таке, що забороняє Високим Договірним Сторонам встановлювати обмеження на політичну діяльність іноземців.

16.1 політична діяльність іноземців (осіб без громадянства, осіб з подвійним громадянством)

17. Заборона зловживання правами

Жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

17.1 обмеження або скасування будь-яких прав і свобод

Перший протокол

1.1. Захист власності

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

1.1.1. втручання у право власності

1.1.2. позбавлення права власності (майна)

1.1.3. посягання на право власності (майна)

1.1.4. обмеження користування власністю (майна)

1.1.5. відчуження власності (майна)

1.1.6. контроль за користуванням власністю (майном) з боку держави

1.1.7. арешт майна

1.1.8. націоналізація, інші форми отримання державою права власності на власність (майно), що належали фізичним або приватним юридичним особам

1.1.9. реквізиція

1.1.10. конфіскація

1.1.11. оренда

1.1.12. банкрутство, ліквідація, санація, реорганізація, перевод боргу

1.1.13. повернення ПДВ

1.1.14. дарування

1.1.15. можливість невиконання, зупинення виконання, повороту виконання, скасування остаточних рішень суду

1.1.16. компенсація, відшкодування за порушення права власності

Примітка: майном за практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, визнаються: законні сподівання на отримання власності, підприємницька діяльність, право займатися професійною діяльністю, авторські та суміжні права, ліцензії та дозволи, патенти, ділова репутація, майнові вимоги, боргові вимоги, пайові внески, [упущена] вигода, майбутні доходи, економічні інтереси, матеріальні та нематеріальні інтереси, цінні папери, акціонерний (статутний) капітал, зміна частки акціонерного (статутного) капіталу, дохід, заробітна плата, торгова марка, клієнтура, судові рішення з майнових питань, рішення КТС, виконавчі написи щодо майна, орендна плата, земельні ділянки, соціальні виплати, допомога по безробіттю, пенсії, заощадження, спадщина тощо.

1.2. Право на освіту

Нікому не може бути відмовлено у праві на освіту. Держава при виконанні будь-яких функцій, узятих нею на себе в галузі освіти і навчання, поважає право батьків забезпечувати таку освіту і навчання відповідно до їхніх релігійних і світоглядних переконань.

1.2.1. доступ до освіти

1.2.2. платне навчання

1.2.3. безоплатне навчання

1.2.4. мова навчання

1.2.5. повага до релігійних і світоглядних переконань батьків

1.2.6. дисциплінарні вимоги

1.2.7. дисциплінарні покарання

1.2.8. нерівність у реалізації права на освіту

1.3. Право на вільні вибори

Високі Договірні Сторони зобов'язуються проводити вільні вибори з розумною періодичністю шляхом таємного голосування в умовах, які забезпечують вільне вираження думки народу у виборі законодавчого органу.

1.3.1. вибори до законодавчого органу

1.3.2. визначення місця проживання

1.3.3. обмеження (позбавлення) виборчих прав

Протокол N 4

4.2. Свобода пересування

1. Кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.

2. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

3. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

4. Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.

4.2.1. імміграційні та еміграційні питання

4.2.2. іноземці

4.2.3. особи без громадянства

4.2.4. особи з подвійним громадянством

4.2.5. вибір місця проживання

4.2.6. реєстрація проживання, пересування

4.2.7. дозвіл на проживання, пересування

4.2.8. право залишати країну

Протокол N 7

7.1. Процедурні гарантії, що стосуються вислання іноземців

1. Іноземець, який законно проживає на території держави, не може бути висланий за її межі інакше ніж на виконання рішення, прийнятого відповідно до закону, і повинен мати можливість:

a) наведення доводів проти свого вислання;

b) перегляду своєї справи;

c) представлення з цією метою перед компетентним органом або перед особою чи особами, призначеними цим органом.

2. Іноземець може бути висланий ще до того, як він здійснив свої права, передбачені в підпунктах "a", "b" та "с" пункту 1 цієї статті, коли таке вислання є необхідним в інтересах публічного порядку або ґрунтується на міркуваннях національної безпеки.

7.1.1. іноземці

7.1.2. особи без громадянства

7.1.3. особи з подвійним громадянством

7.1.4. вислання, депортація, екстрадиція

7.1.5. право іноземця (особи без громадянства, особи з подвійним громадянством) на судовий захист

7.1.6. процедурні гарантії оскарження вислання, депортації, екстрадиції

7.2. Право на оскарження в кримінальних справах

1. Кожен, кого суд визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, має право на перегляд судом вищої інстанції факту визнання його винним або винесеного йому вироку. Здійснення цього права, включаючи підстави, на яких воно може бути здійснене, регулюється законом.

2. Із цього права можуть поширюватися винятки для передбачених законом незначних правопорушень або коли відповідну особу судив у першій інстанції найвищий суд, або коли її було визнано винною і засуджено після оскарження виправдувального вироку.

7.2.1. перегляд вироку судом вищої інстанції

7.2.2. оскарження у справах про адміністративні правопорушення

7.5. Рівноправність кожного з подружжя

Кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

7.5.1. права та обов'язки кожного з подружжя

7.5.2. шлюб

7.5.3. укладення, припинення шлюбу

7.5.4. шлюбні відносини

7.5.5. шлюбний контракт

7.5.6. права та інтереси дітей 

Підтримайте у Google+